* * *
Цей світ, Маргарито, навряд чи створили для нас:
у осені – жовті залисини й чорні прорізи,
тепло поступово тікає кудись за куліси
і мовчки спиняється рух й розчиняється час.
Крізь шпарки асфальтових плит пробивається мох.
У жовтні, Марго, хоч на день, божеволіє кожен,
бо навіть з калюж прозирає непевна тривожність,
бо жовтень – це місяць обнулення всіх перемог,
бо жовтень – це час завмирання дерев і води,
це час, коли все зазнає незворотних повернень.
Він завжди закінчує те, що почалося в серпні,
він завжди ховає кінці й замітає сліди.
І що ти розкажеш йому про свої полюси,
про те, як з нічого ти замок собі будувала,
про те, як його розігнали над спальним кварталом
супутники жовтня – грачині хрипкі голоси.
Вертайся у побут, Марго, до нагрітих квартир,
до ліній метро і до правил дорожнього руху,
а жовтня не слухай. Ніколи його вже не слухай,
він добрий супутник, та зовсім лихий поводир.
Закутуйся в ковдру свою, як в прогірклі дими,
що стеляться в небо у парках і сірих промзонах.
Зализуй подряпини. Змінюй міста і вагони.
Навчися палити. Забудься. Очікуй зими.
(с) Назар Розлуцький
